Рушник - один із найголовніших атрибутів українського весілля: ним пов'язують старостів, накривають ікони, на нього кладуть весільний коровай, стають молоді... Проте, на переконання черкаської майстрині, заслуженого майстра народної творчості України Ольги Мартинової-рушник - це не лише символ, а код, від якого залежить майбутнє молодого подружжя, його щастя, довголіття та добробут.

В українському народному декоративному розписі закодована в символах правічна культура, віра, надія і любов його народу до оточуючого світу.

Навесні, коли перші сонячні промені, пробиваючи зимові хма-ри, торкаються землі, коли на очах починають зникати величезні снігові ку-чугури, а крижані ланцюги, що немовби скували все живе, перетворюються у дзвінкі струмочки, звертались люди до неба і, простягаючи руки, закликали весну. З вирію прилітали птахи - вісники весни-радості, вісники сонця. В собі вони несли яєчка – емблему Сонця, життя, Воскресіння, народження.

Останніми роками в Україні стало вважатись за належне кожному мати вишивану сорочку. Хтось придбає її для великих свят (День незалежності, Великдень, Трійця, інші релігійні свята), відчуваючи власну потребу мати в своєму гардеробі таку річ, хтось – слідуючи моді та вказівкам керівництва, хтось – заради екзотики, хтось – для колекції, беруть також на подарунки ювілярам та близьким друзям, бажаючи висловити до них своє особливе ставлення. На такий різноплановий попит ринок народних художніх промислів має таку ж розмаїту пропозицію. Для того, щоб зорієнтуватись у ній, перш за все потрібно розуміти, звідки з’явилась вишиванка, і чим вона була для наших предків.